«Царівна» повертається до Румунії

«„Царівна” писана кровією мого серця…»

Ольга КОБИЛЯНСЬКА

 

«Царівна», так би мовити, народилася 1888 року у буковинському містечку Кимпулунг. Тоді Ольга Кобилянська почала писати цю повість, а закінчила її в Чернівцях 1895 року. Спочатку твір називався «Лореляй», а мовою його оповіді була німецька, а вже в 1896 році виходить у світ українською, під назвою «Царівна», письменниця присвячує його своїй матері Марії Вернер Кобилянській.

«„Царівна” – це перша у нас повість, основана не на інтригах і любовних пригодах, а на психічному аналізі буденного життя пересічних людей…» – писав Іван Франко. І на справді в Принцесу (Наталку Верковичівну) – головну героїню повісті, Ольга Кобилянська психологічно втілила образ української жінки (дівчини), яка не занепадає духом, хоча страждає від болючих розчарувань, а вірить у своє велике призначення, у призначення жінки, а саме української жінки, яка, не має змоги здобувати освіту, як жінки інших народів (поляків або німців), бо українські жінки «живуть у таких закутках, де ні почути, ні прочитати щось цікаве просто неможливо…». Тому письменниця дійшла до висновку, що всі люди майбутнього повинні тягнутися до ідеалу, ставати «вищими людьми», бо «людина, яка зрікається боротьби, зрікається великого життя».

«Без сумніву, – пише Василь Довгий у передмові до своєї дводієвої драми «Царівна» за мотивами однойменної вищезгаданої повісті, – доля головної героїні твору Ольги Кобилянської – Наталі Верковичівни – певною мірою віддзеркалює її власну. Коли Натяля гордо відмовляється від пропозиції руки і серця небайдужого їй Василя Орядина (тоді ще зухвалого «соціаліста», який, однак, швидко деградує у пересічного меркантильного матеріаліста), здається, що вона так і залишиться дівувати увесь свій вік». Адже Ольга Кобилянська так ніколи і не вийшла заміж… Вважається, що в коханні їй не пощастило. Вона писала в «Акордах»: «Кожний чоловік раз у житті

зупиняється і не знає, куди завернутися. Я свою дорогу знаю. То самота. Вона вп’ялила свої грізні, холодні очі в мене і моргає до мене. Я йду. Я тобі буду служити, ти велика безсердешна самото, пісні свої покладу у ніг твоїх. Усміхнися тоді». І в листі до болгарського письменника модерніста Петка Тодорова вона писала: «Я надто часто відчуваю, що поети найсамотніші люди. Я живу, як в заклятій казці, прикована до одного місця, і заодно мушу з глибини душі своєї черпати поживу і для духа свого». На відміну від письменниці її героїня знаходить своє щастя.

Через двадцять років після виходу в ефір двадцятисерійної телеверсії «Царівни», сценаристом якої був Василь Довгий, Ботошанський театр ім. Міхая Емінеску поставив його дводієву драму «Принцеса» («Царівна») у румунському перекладі Івана Кідещука.

«Щодо постановки моєї п’єси у Чернівцях (перший її варіант було написано ще 1972 року), то я багато років звертався до керівництва нашого муздрамтеатру, але з невідомих причин вони постійно уникали цієї роботи», – зізнався Василь Довгий в інтерв’ю, яке від нього взяла Ольга Шупеня.

Прочитавши п’єсу, Траян Апетрей, директор Ботошанського театру, був захоплений нею, і художня рада театру вирішила поставити її і присвятити 150-річчю від дня народження Ольги Кобилянської. І так, 27 вересня завдяки майстерності режисера Аді Карауляну на сцені Ботошанського театру при переповненій залі відбулася прем’єра цієї вистави – «Подарунок Ботошанського театру ім. Міхая Емінеску для Чернівецького музично-драматичного театру ім. Ольги Кобилянської».

Присутній на прем’єрі Василь Довгий, повернувшись до Чернівців, висловив вої враження: «Талановитий акторський колектив зумів реалізувати мої прагнення як драматурга і яскраво відтворити на сцені епоху, в якій жила і працювала Ольга Кобилянська. А головне – заакцентувати увагу на непересічних людських цінностях:

чесності, справедливості, наполегливості, працьовитості, що так потрібні сьогодні нашій молоді (…) Манера гри у них природна, немає цього надривистого крику. І якщо

у нас інколи видно, що актори грають свої ролі, – то там ними живуть».

Директор Ботошанського театру Трян Апетрей на прем’єрі вистави сказав: «У cучасному світі, в якому сильно зафіксувався ідеал фінансових прибутків, «Царівна» приходить з іншими пропозиціями: пошуком душевної радості, гідності, спокою і краси. Людей, чим більш самітніх, незважаючи на соціалізацію, про яку стільки говоримо, може насправді об’єднати тільки любов до ближнього. Драматург і всі виконавці цього спектаклю намагались, щоб після завіси в душах глядачів вибухнули благородні ідеали! Ця вистава означає тріумф любові над дрібницями життя!»

На прем’єру «Царівни» позитивно відгукнулась і румунська преса. Ґабрієл Балаша у своїй статті «Українська Принцеса зачарувала серця ботошанської

публіки», яка появилася 29 вересня у тижневику «Інформаторул Молдовей» пише: «Блискучий деб’ют відбувся при відкриттю театрального сезону, в якому 14 акторів Ботошанського театру ім. Міхая Емінеску перед переповненим залом зіграли п’єсу «Царівна» (…) Це перший такого розмаху виступ актриси Александри Вікол, яка виконала роль Наталі Верковичівної – Принцеси, за яку була нагороджена заслуженими, бурхливими оплесками. Без ніякого перебільшення, можна сказати, що те, що відбулося 27 вересня на сцені Ботошанського театру, є міжнародною культурною подією, на якій був присутній Генеральний консул України в Сучаві Василь Боєчко, Голова Чернівецької обласної ради Гайничеру Михайло, драматург Василь Довгий, перекладач Іван Кідещук, журналісти Васіле Бику голова Чернівецького товариства румунської культури ім. Міхая Емінеску та його заступник Ніколає Шапке, і багато чернівецьких гостей. Також були присутні і префект Ботошанського повіту Костіке Макалець, і місцеві радники Тереза Ніка та Аді Петрушке».

Після прем’єри драматург Василь Довгий, його дружина Валентина Довга – професор Чернівецького університету та перекладач Іван Кідещук були відзначені як «Друзі Ботошанського театру ім. Міхая Емінеску».

Постановку «Царівна» я б назвав геніальною тому, що вона сповнена ніжністю, романтизмом і – гумором, який робить її легкою, так би мовити, доступною глядачеві. На сцені відбувається зустріч двох світів – прагматичного і провінційно-романтичного. Саме на цій стрічі вибудовується основний конфлікт вистави, яка має багато тем.

Можна говорити, наприклад, про безмежну самотність і про замкненість та намагання вирватися за рамки самих себе. Гарне поєднання вищого, світобудови і приземленого, паралелей з людським життям. Хоча й прагматичний світ має свою тверду, жорстку правду і своє життя.

Всі актори майже бездоганно виконали свої ролі, а Александра Вікол в ролі Наталки Верковичівної, тут я згідний з Василем Довгим, не грає свою роль, вона нею живе.

Коли я написав їй і попросив виразити свої враження щодо персонажу, вона відповіла мені: «Наталя – це перша моя головна роль, це було великим випробуванням для мене, але я дуже радо працювала над цим персонажем, тому що коли прочитала перший раз текст, я знайшла стільки спільного між мною і Наталю».

Також варто згадати всіх акторів, які так чудово зіграли цю виставу: Іоан Крецеску (Василь Орядин), Траян Андрей (Мілько Іванович), Данієла Букетару – (Павлинка), Лідія Ужа (Лена), Сорін Чофу (Іван Марко), Ірина Мітітелу (Пані Марко), Сілвія Рейляну (Марія), Петронела Кгірібуце (Зоня), Чезар Амітроаєй (Лорден), Андрея Моцку (Оксана), Богдан Горґа (Роман), Крістіна Чофу (Сільва), Нарчіса Ворніку (Домка).

Окрім Ботошан (де відбулися дві вистави), Ботошанський тетр виступав з «Царівною» в Сереті, Радівцях, Кимпулунзі та Бухаресті і, надіємось, що виступатиме і

на далі.