О. Кобилянська: «Робітниця свого народу»

ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА: «РОБІТНИЦЯ СВОГО НАРОДУ»

або

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО РЕЖИСЕРА ЛУЧІЇ ГОССУ-ЛОНДЖІН

 

            «Я про себе не маю що багато сказати. Я роджена на Буковині в малім містечку

в Гура-Гуморі року 1863, 27 падолиста, в глибині гір Карпатських, яко донька небагатих

родичів, і наука, котру я побирала, була така дрібна, що годі про неї і згадувати. Покінчила всього 4 нормальні класи…»

 Ольга Кобилянська «Біографія»

Недавно в одній з румунських телепередач, в якій було презентовано один з епізодів відомого в Румунії документального серіалу «Меморіал болю», присвяченого жертвам комунізму, його кінорежисер Лучія Госсу-Лонджін заявила, що у Чернівцях біля пам’ятника національного румунського поета Міхая Емінеску стоїть пам’ятник якоїсь невідомої письменниці Ольги Кобилянської.

Ого-го-го, шановна пані Госсу-Лонджін!.. Якщо Ольга Кобилянська така невідома, тоді навіщо було зводити їй пам’ятник? Навіщо було називати її іменем Чернівецький академічний обласний український музично-драматичний театр? Навіщо було називати її іменем одну з головних чернівецьких вулиць? Навіщо було відкривати Літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської?

Якщо Ольга Кобилянська така невідома – „scriitoare obscură”, – як висловились ви, пані Госсу-Лонджін (обскур – рум. тут невідомий, незначний), тоді навіщо треба було будувати їй пам’ятник-погруддя у румунському містечку Ґура Гуморулуй, в якому вона народилась і провела роки дитинства?

Якщо Ольга Кобилянська така незначна, тоді навіщо треба було друкувати її твори (повість «Земля», оповідання «За готар», «У св. Івана» та «Банк рустикальний») на румунській мові поверх восьмитисячним тиражем, у такому престижному видавництві, як Editura pentru Literatură Universală, Bucureşti (Видавництво всесвітньої літератури, Бухарест), 1964 року, у перекладі Марчела Ґафтона та Євгена Мигайчука?

Навіщо Ботошанський театр ім. Міхая Емінеску поставив п’єсу Ольги Кобилянської «Царівна» (за сценарієм Василя Довгого та перекладом Івана Кідещука), і навіщо в шкільній програмі (для випускного екзамену з української мови) затвердженій Румунським міністерством освіти, фігурують повісті Ольги Кобилянської «Земля» та «В

неділю рано зілля копала»?

Якщо такий «славнозвісний», та «інтелігентний» кінорежисер, як Лучія Госсу-Лонджін, перед тим, як молоти дурниці на державному телебаченні (яке підтримують фінансово всі жителі Румунії, в тому числі й українці, а їх зараз близько ста тисяч), зиркнула б бодай краєчком ока на те, яку інформацію про Ольгу Кобилянську видає «всезнайко інтернет» (румунською, англійською, французькою та іншими мовами), то могла довідатись про це все, і навіть про те, що повість «Земля», якою Ольга Кобилянська започаткувала символізм як модерністську течію в українській літературі, було перекладено багатьма мовами світу, і те, що Олександр Довженко у 1930 році зняв однойменний художній фільм, який був зачислений тоді до десятки найкращих фільмів світу і донині вважається хрестоматійним, і що цю повість було інсценізовано у Чернівецькому українському музично-драматичному театрі, названому її іменем, а також відомий художник С. Адамович створив до неї ряд гравюр. Ще могла дізнатись і про те, що за творами письменниці знято фільми: «Вовчиха» (1967), «Меланхолійний вальс» (1990) та двадцятисерійний телесеріал «Царівна» (1994).

Також і про жіночий ідеал Ольги Кобилянської могла дізнатись – про те, що письменниця брала активну участь у так званому феміністичному русі і в 1894 році стала

однією з ініціаторок створення «Товариства руських жінок на Буковині», навіть видала брошуру під назвою «Дещо про ідею жіночого руху», якою порушила питання про тяжке становище жінки «середньої верстви», і завжди виступала за рівноправність жінки й чоловіка, за її право на гідне життя.

І ще могла дізнатись про те, що якраз цього року, коли вона так образливо висловилась про Ольгу Кобилянську, понад сорок п’ять мільйонів жителів України та понад п’ятнадцять мільйонів українців, які живуть поза її межами, між якими і українці Румунії, святкують 150-річчя від дня її народження.

Ольгу Кобилянську шанували, шанують і будуть шанувати, бо як говорив український письменник Румунії Степан Ткачук, «…обранці муз ніколи не складають руки навхрест, не стулюють повік, а тільки стають аргонавтами тамтого світу (…). Тому над їх гробами час закам’янів, а вітри перетесують його на пам’ятник безсмертя і на розкриту Книгу Життя, на сторінках якої роки писатимуть золотими буквами все те, що доля заборонила писати їм».

Кожний прийдешній рік матиме, що сказати, і знатиме, як сказати про письменницю і людину Ольгу Кобилянську, яка живе поза часом, форма й сутність її існування – це пам’ять, власне, вона і є пам’яттю, і тому вона вічна, як і всі митці. А пам’ять не минається. Пам’ять передається з роду в рід, і триває вовіки-віків для того, щоб потомки могли споминати незлим тихим словом. З часу не дано вийти нікому й нічому, час перетворюється в нагороду, або в помсту, і його можна затримати тільки в слові, надто ж у слові написаному й записаному. Писання ж – найвища втіха й найтяжча мука, «…пишуть три пальці, все тіло болить», – казав Іван Величковський, а Ольга Кобилянська жила задля того, щоб писати. «Моє життя було б пуста хата, коли б я не могла більше працювати. Тоді хочу очі замкнути. І нехай мене впустять до гробу – до моїх родичів і дорогого незабутнього брата Володимира…» – писала О. Кобилянска в листі до проф. д-ра Степана Смаля-Стоцького. А в березні 1927 року в своїй «Автобіграфії» писала теж: «Та я держусь, скільки маю сил, і не піддаюся. Моя літературна програма ще не скінчена. Доки?

Я думаю, до посліднього віддиху мого».

Всі, хто знав Ольгу Юліанівну, говорили те саме, що вона була доброю, скромною, простою і люб’язною.

Марамороський письменник Гаврило Клемпуш, якому пощастило познайомитись і навіть листуватися з писменницею, писав у 1963 році, коли відзначалось 100 років від дня її народження: «Дуже хотілось побачити Ольгу Юліанівну, подякувати за ту втіху, яку приносять її твори. І ось у 1940 році я потрапив до Чернівців (…). Я дізнався, де мешкає Кобилянська і наважився зайти до неї: розповідали, що вона дуже гостинна, люб’язна. Ольга Юліанівна саме щось писала. Кімната її була скромно обставлена. Я трохи розгубився, але, зустрівши погляд розумних, добрих очей, які, здавалось, випромінювали тепло, оволодів собою, привітався, відрекомендувався. Письменниця запросила мене сісти і почала розпитувати, що пишу (виявляється, їй було про це відомо). Я зніяковіло відповів, що нічого.

– А то чому ж? – запитала здивовано, з докором.

Я відповів, що там, на Мараморощині, залишилися старенькі, безпомічні батьки, і я хвилююсь за них.

– Нічого, синку. То все влаштується, – сказала. – А творчої праці кидати ніколи не слід».

Ось, лиш подивіться, пані кінорежисер, якою була, невідома для ваших вузьких літературних знань Буковинська Орлиця Ольга Кобилянська, яка називала себе просто і скромно – «робітницею свого народу», але для української літератури вона стала окрасою, бо твори її, пройняті глибоким ліризмом, драматизмом та життєвою правдою, – справжні літературні скарби.

Надіємось, що ви, пані Лучія Госсу-Лонджін (хоча важко повірити в це, маючи на увазі ваш вік), навчитеся поважати людей, митців та літературу, бо не годиться ображати навіть одну єдину людину, а що вже говорити, коли йдеться про цілу націю, яка налічує понад шістдесят мільйонів.

Так, вся українська нація зберігає і вшановує пам’ять тієї, яку ви назвали незначною, невідомою письменницею, бо «тільки зберігаючи спогади про інших, залишаємо пам’ять про себе», – писав Максим Рильський. Адже пам’ять – це Вавілонська Вежа, яку ніхто не може зруйнувати.

В романі «Я Богдан» Павло Загребельний так і пише: «Хто сказав, ніби Вавілонська Вежа завалилася? Люди й далі будують її, не зупиняючись, тільки зветься вона пам’яттю. Будують мільйони безіменних, щоб одиниці стали пам’яттю. Яка несправедливість!»

А, може, це і є найвища справедливість і доцільність життя?

Anunțuri

Lasă un răspuns

Completează mai jos detaliile tale sau dă clic pe un icon pentru a te autentifica:

Logo WordPress.com

Comentezi folosind contul tău WordPress.com. Dezautentificare / Schimbă )

Poză Twitter

Comentezi folosind contul tău Twitter. Dezautentificare / Schimbă )

Fotografie Facebook

Comentezi folosind contul tău Facebook. Dezautentificare / Schimbă )

Fotografie Google+

Comentezi folosind contul tău Google+. Dezautentificare / Schimbă )

Conectare la %s

%d blogeri au apreciat asta: